“Встановлено у вересні 2000 р. на місці першого поселення, з якого в 1493 р. взяло початок наше місто”, - сповіщає табличка на кам’яній брилі перед входом до хмельницького міського парку. Що автори пам’ятника помилилися у часі принаймні на 62 роки, не є новиною. Але що вони ще й приблизно на півкілометра помилилися місцем – мало хто знає.

Щодо дати все просто. Вже тоді фахівці наголошували, що 1493 рік є не роком початку нашого міста, а лише датою першої згадки про нього у письмових джерелах. І, крім того, наголошували: існують посилання на більш ранні документи, які необхідно віднайти, що й було пізніше зроблено істориком Сергієм Єсюніним. Але тоді хвиля новочасного міського патріотизму потребувала конкретики, тому й написали просто: саме в 1493-му і саме тут...

Місце, звідки Плоскирів почав розбудовуватися як містечко, визначають хрестоматійною фразою: при впадінні річки Плоскої у Південний Буг. Зрозуміло, що неможливо з точністю до метра тицьнути пальцем і показати: “ось вона, початкова точка”, - і камінь встановили точно перед містком через Плоску, що веде до парку. І ніхто при тому не врахував, що це – місце впадіння сучасної Плоскої до сучасного Південного Бугу, а їхня течія неодноразово змінювалася. Тому-то краєзнавці та допитливі, що уважно дослухалися до слів старих мешканців, мають сумнів щодо справжнього “витоку” міста.

По-перше, ще до початку ХХ ст., Плоска при впадінні в Буг мала “безіменний” рукав, завдяки якому утворювався природній острів. До Бугу вона впадала біля місця, де зараз височить будинок побуту. Ще десятиліття тому цей видолинок шумів комишами, а років на шістдесят раніше тут був ставок з купальнями і навіть лазнею. Однак безіменне русло висохло, а ставок засипали землею з котлованів міських новобудов.

Місце, звідки Плоскирів почав розбудовуватися як містечко, визначають хрестоматійною фразою: при впадінні річки Плоскої у Південний Буг. Зрозуміло, що неможливо з точністю до метра тицьнути пальцем і показати: “ось вона, початкова точка”, - і камінь встановили точно перед містком через Плоску, що веде до парку. І ніхто при тому не врахував, що це – місце впадіння сучасної Плоскої до сучасного Південного Бугу, а їхня течія неодноразово змінювалася. Тому-то краєзнавці та допитливі, що уважно дослухалися до слів старих мешканців, мають сумнів щодо справжнього “витоку” міста.

По-перше, ще до початку ХХ ст., Плоска при впадінні в Буг мала “безіменний” рукав, завдяки якому утворювався природній острів. До Бугу вона впадала біля місця, де зараз височить будинок побуту. Ще десятиліття тому цей видолинок шумів комишами, а років на шістдесят раніше тут був ставок з купальнями і навіть лазнею. Однак безіменне русло висохло, а ставок засипали землею з котлованів міських новобудов.

Так... Де у Хмельницькому були слони, тобто мамонти – зрозуміло. Але де ж був Плоскирів, звідки починався? Аж ніяк не з того місця, де встановлено меморіальний камінь – переконує Євген Стародубцев. Адже, за його спогадами, ще кілька десятиліть тому Плоска була досить повноводною річкою з заболоченими берегами – а на болоті люди б селитися не стали. На підтвердження він наводить слова із щоденника Ульріха фон Вердума, одного з основних документів проскурівського літопису. Мандрівник писав, що Плоскирів розташований над низовиною, посеред боліт і озера, яке тягнеться до Бугу.
Єдиною височиною, придатною для поселення та землеробства, Євген Стародубцев вважає ту, на якій стоїть будинок побуту “Південний Буг”. До місця, де увічнили початок нашого міста, звідси досить далеко. Схоже, що уважне вивчення проскурівського минулого може піднести ще не один сюрприз...